Нове європейське кіно «Янгол-охоронець» (Schutzengel) від Тіля Швайгера

Фільм «Янгол-охоронець» можна назвати сімейним для Тіля Швайгера, адже він виступив режисером, продюсером, доклав рук до сценарію та знявся в головній ролі разом зі своєю донькою Луною.

Фільм знятий відверто під Тіля, наприклад постійні жарти над його віком, адже зараз актору та режисеру дійсно 49.

Вслід за тенденцією повернення старих зірок в Штатах, Німеччина не пасе задніх. Адже Швайгер запросив до свого творіння цілу плеяду німецьких акторів: Каролін Шух, Моріц Бляйбтрой, Хайнер Лаутербах, Райнер Бок, Ральф Херфорт, Тім Уайлд, Аксель Штайн, Міккі Хардт та ін.

Плідна взаємодія акторського складу та знімальної групи в фільмі Коліна Треворроу «Безпека не гарантується» (Safety Not Guaranteed)

«Безпека не гарантується»  - фільм, який дійсно зачіпає за живе. Справжня лірика та загадковість, талант режисера та акторського складу можуть зробити з малобюджетного фільму, справжній кіно-шедевр – кращий «драматичний фільм» за версією кінофестивалю Санденс 2012, хоча це і не «Кани», не «Оскар», і навіть не «Молодість», але його критики одні з найавторитетніших в області незалежного кіно. Цей фільм надихає та дійсно заслуговує уваги.

В умовах обмеженості бюджету Колін Треворроу в першій своїй серйозній роботі, високо стартує – зробивши ставку на талановитих акторів та неочікуваний, загадковий та деколи навіть абсурдний сценарій від Дерека Конноллі. 

Broken city (Місто пороку/Зруйноване місто) – справжній детектив без зайвого шуму

Останнім часом в Голлівуді стало популярним робити фільми на тему виборів: знімаються картини абсолютно різних жанрів, котрі показують всі закулісні перипетії перегонів (брудна політика, корумповане місто). Для пересічного українця ці сюжети є близькими, адже де як не у нас, життя є настільки заполітизованим як в Штатах. Брудна білизна політиків часто спливає за рахунок приватних детективів та папараці.

Певно про це подумали і  Аллен Хьюз та Браян Такер і вирішили створити на основі цього сюжет  своєї картини. Фільм можна назвати кримінальним детективом чи політичним трилером. Песимістичний сюжет, часті спойлери та незліченна кількість слів на букву  “F” наближають картину до нуару 60-70х років. Іноді такі фільми звуть нео-нуаром, на зразок «Драйву» (2011) чи «Виправданої жорстокості» (2005) .

Перехідний вік вдруге чи криза середніх літ в комедії Джуда Апатоу «Кохання по-дорослому» (This is 40)

Фільм «Кохання по дорослому» ще до його виходу був афішований, як спін-офф «Трішки вагітна» (2007). В фільмі є багато відгуків до попереднього. Але я, все ж, вважаю фільм повністю самобутнім та незалежним. Ці картини спокійно можна дивитися в зворотному порядку.

Про що ж це кіно? Один з персонажів фільму відповів на це питання – цей фільм про «парочку з реклами банківських кредитів», це фільм про кризу середніх літ, такої собі ідеальної американської сімейки, яка переборює різного роду обставини та перешкоди, котрі встають на їх шляху до сімейного добробуту.

Фільм «Метро»: російська катастрофа світового рівня

В пострадянський період не можу згадати пристойного роду фільмів-катастроф на теренах СНД.

З радянського доробку нам дісталися відмінні драматичні фільми «34 скорый» (1981) з аварією на залізниці і «Екипаж» (1979) з трагедією в небі. Можна згадати й «Прорив» (1986) пафосний фільм про ліквідацію аварії в Ленінградському метро 1974 року, який є своєрідним прототипом для «Метро», опосередковано впливає на сюжет фільму, в сюжеті якого безпосередньо згадується про події тих років. Отже СССР беззаперечно був одним із лідерів в цьому жанрі в минулому столітті.

Росіяни відмінно вміють знімати драми, а от аварії глобального масштабу не зовсім. Іноді проявлялися спроби зняти щось варте, але як буває в нашій країні то бюджету не вистачає, то спеціалістів, то сценарію. І ось, неочікувано, ці фактори об’єдналася під крилом Антона Мегердичева. Російський кінематограф просто таки вистрибнув зі своєї сорочки, народивши феєричний фільм катастрофу «Метро», з захоплюючим сюжетом, реалістичною постановкою, гарним саундом якісними спецефектами та потрясною грою акторів.

Тяжке життя елітного клубу кіллерів в умовах кризи американської економіки, у фільмі Ендрю Домініка «Killing Them Softly» («Вбий їх тихо» , чи «Пограбування казино» в Російському прокаті)

Почувши назву «Пограбування казино», глядач інтуїтивно очікує кіно про гучну аферу чи невеликого детективного екшену, на зразок «Одинадцяти друзів Оушена» чи «Пограбування по італійськи», в крайньому разі «21». Фільм з такою назвою можливо і заслуговував би на Оскара,  та аж ніяк не на «Пальмову гілку»  Канського фестивалю, а от фільм з назвою «Вбий їх по тихому» заставляє задуматися відразу після почутої назви.

Відчуваєш себе не зовсім нормальним? – дивись «Сім психопатів»

Кривава сатира та міжособистісні конфлікти — ось фішка неймовірного Мартіна МакДони. Починаючи з п’єси «Людина-подушка», і аж до «Однорукого зі Спокана» його твори починаються з одного приміщення, з натовпом колоритних людей готових любити, ненавидіти та навіть повбивати одне одного, і цих поворотів сюжету вистачає до самого фіналу. Ці взаємозв’язки дуже нагадують шедеври славнозвісного Соркіна («Соціальна мережа»).

 А от зі свого першого повнометражного фільму «Залягти на дно у Брюге» автор розуміє важливість екшену для типового глядача, він запозичує ці мотиви у Тарантіно, з яким його часто порівнюють, але не залишає свого фірмового сюжету заснованого на конфлікті. В «…Брюге» безглуздість та повна фатальність сюжету зливаються з якоюсь витонченою комедійністю, це неповторне явище викликає повне захоплення глядача, ця тема розвивається і в «Семи психопатах».

Починається фільм з неймовірного чорного гумору, з відтінком Тарантіно, та це лише початок, на екрані з’являється неймовірно загадковий персонаж «бубновий Валет»… I понеслась…

Як в давні добрі часи... Рецензія на фільм "Реальні хлопці" (Stand up guys)

Реальні хлопці – є дійсно вишуканим фільмом, з сюжетом заснованим, на цікавому питанні: Що стається з гангстерами з улюблених картин після відсидок, залягання на дно, виходу на пенсію ... Режисер ділиться з нами своєю версією того, що ж таки було після тих самих слів «The End». А ось як вдалося це режисеру, це вже зовсім інше питання….

Фільм є повним дебютом як режисера, посереднього актора - Фішера Стівенса, сценарій же написаний таким же новачком, молодим сценаристом Ноа Хейдлом, який також не відомий пересічному глядачеві. Несподівано до фільму потрапляє зіркова стара гвардія.

Використовуючи неймовірну гру акторів, картина неочікувано переходить з незамислуватого сценарію в істинну трагікомедію.

Kurt still alive или FONTALIZA в Полтаве

20 февраля исполнилось 46 лет идолу миллионов Курту Кобейну, не будем говорить про него в прошедшем времени, так как многие фаны утверждают, что Курт - жив. С этим согласны и участники группы  FONTALIZA которые привезли 3 марта в Полтаву специальную программу, посвященную этому событию.  Тур прошел по 8-ми украинским городами и назывался “KURTCOBAIN: BirthdayPaty”.  

Могли они приехать и ранее, концерт планировался на 13 февраля, но как утверждает администрация,  у группы где-то в полях сломалась машина на пути в Полтаву, во время концерта солист – Павел Холошев извинился за этот инцидент. Может это и к лучшему так как, приедь они раньше, то не смогли бы потешить публику в новом  концерт-зале Вилла Крокодила.

Злиття книги та екшену в детективному фільмі Крістофера МакКуоррі – «Джек Річер»

Почну цей нарис, не із загально прийнятих розповідей про режисера, чи головного героя.

Почну невеликою розповіддю про цикл книг “Джек Річер” – Лі Чайлда (псевдонім Джима Гранта). Книги про Джека Річера відомі по всьому світу, і продаються мільйонними тиражами, та десятками мов. Ні не чули? Підете і купите собі завтра книгу “Один Постріл”, за якою знято фільм? Тоді ви напевно здивуєтесь, адже ця книга є зовсім не першою в серії, а лише дев’ятою. Можливо ви дівчина, і сходите з розуму по Тому Крузу, і купите цю книгу заради нього. Але що ж натомість, в книзі Джек Річар зовсім не схожий на Тома, і навіть не сильно на головного героя фільму. Це двохметровий блондин, відставний військовий детектив, котрий колесить по штатах, без жодних документів, людина-ніхто, людина невидимка. Він скептичний, уважний, харизматичний, трішки вразливий, сильний морально та фізично. Хоча фізично Круз і не схожий на персонажа циклу романів, та основні риси характеру він зіграв просто вражаючи, відійшовши від своїх типових образів на кшталт «Місія нездійсненна» чи «Темний рицар».

Коли два роки тому був афішований вихід фільму за мотивами книги, всі фанати творчості Лі Чайлда, були збентежені; очікували що фільм знімуть на основі скоріше першої книги автора “Смертельний поверх”, сюжет якої набагато більше детективний та грандіозний, чим «Пострілу».

Акторів, які б відповідали бібліографічному опису Джека Річера в Голівуді також не знайшлось, щоб краще уявити, можна згадати молоді роки Дольфа Лунгрена, з білим волоссям, трішки вищого та статнішого.

Та студія «Paramount» зруйнувала всі стереотипи, і її вибір був більш ніж концептуальним – Том Круз, який відтворив образ Джека хай не зовнішньо, але з питанням характеру персонажу, він впорався майже бездоганно.

Вибраною ж книгою став «Один Постріл» - це одна з кращих книг циклу, хоча як скаржаться багато критиків, особливо цінителів творчості Лі - далеко не сама. Але сюжет книги, є, на погляд режисера найкращим варіантом саме для Голлівудського екшена, адже він не сильно затьмарює самого головного героя - Джека Річера.

Як не дивно але, фільм залишає незабутнє враження, з великим вкладом в це саме центральної постаті Круза. Але можна стверджувати, що Том Круз, як і Річер заслуговує, щоб бути координаційним центром фільму.

Досить вже про книгу! Якщо ви зацікавились, то можливо на ваги війни між книгою і сучасністю впаде ще одна монетка на користь книги.
Фільм є дебютом в якості режисера Крістофера МакКуоррі. Зйомки це абсолютно нова справа для нього, хоча він є не останньою людиною на голлівудських пагорбах. Адже він є видатним сценаристом таких шедеврів як «Шлях зброї», «Операція Валькірія» , «Турист», «Місія нездійсненна» та інших зіркових фільмів. Як говорить вищеперечислене - з Крузом режисер попрацював вдосталь.

На мій погляд дебют повністю вдався адже фільм перехоплює дух, та не дає глядачеві відвести погляд від екрану. За висловом одного з журналістів та оглядачів, саме такий фільм є “майбутнім американського детективу”.

Перейдемо безпосередньо до сюжету:

Фільм починається з безжалісного переміщення одинокого прицілу снайперської гвинтівки по екрану в пошуках жертв. Один постріл, два постріли, … і п’ять душ, «здіймаються до небес», лишивши на землі лише тіла… втеча, … копи…., гільза і нетямущий упереджений детектив (Девід Ойелоуо ) – все що необхідно для зав’язки типового голлівудського сюжету.

З наступного абзацу, заплутаний клубочок подій, починає розмотуватися, ниточка за ниточкою; вбицю знайдено, і камера нас поступово приводить до загадкового Джека Річера (Том Круз), а точніше він сам знаходить нас.

Неперевершена, «ідеалістка-реалістка», дочка упередженого прокурора (Річард Дженкінс) - адвокатка Хелен (Розамунд Пайк), різко вривається в сюжет. Її основне завдання: врятувати головного підозрюваного, Джеймса Барра (Джозеф Сікора), і втерти при цьому носа своєму татусеві.

«Деякі воюють заради нагород, деякі за сімейні традиції, і лише деякі – просто хочуть вбивати»