Тяжке життя елітного клубу кіллерів в умовах кризи американської економіки, у фільмі Ендрю Домініка «Killing Them Softly» («Вбий їх тихо» , чи «Пограбування казино» в Російському прокаті)

Почувши назву «Пограбування казино», глядач інтуїтивно очікує кіно про гучну аферу чи невеликого детективного екшену, на зразок «Одинадцяти друзів Оушена» чи «Пограбування по італійськи», в крайньому разі «21». Фільм з такою назвою можливо і заслуговував би на Оскара,  та аж ніяк не на «Пальмову гілку»  Канського фестивалю, а от фільм з назвою «Вбий їх по тихому» заставляє задуматися відразу після почутої назви.

Після перегляду фільму можу з впевненістю сказати, цей фільм може мати багато неоднозначних трактувань, але він аж ніяк не про пограбування казино (там навіть і казино, як такого немає).

В новій картині Ендрю Домініка сюжет плавно трансформується з банального кримінального триллера, в психологічну драму, з яскраво вираженою політичною підтемою. Фільм насичений величезною кількістю філософських розмов, та роздумів головного героя про сучасне американське суспільство. Ми дивимося кримінальний триллер, а бачимо драму про нелегке життя пересічного американця, та нездійсненну «Американську мрію». Коли ви запускаєте фільм, то легко можете подумати, що дивитесь щось з Гая Річі. Режисер немов би використовує кримінальну зав’язку щоб заманити пересічного глядача, пробитися до його серця і донести до нього глибокі філософські ідеї (Російські продюсери певно зрозуміли цю задумку, і допомоги режисеру, навіть змінивши назву, хоча мотиви в них були, певно, зовсім інші).

 Домінік – режисер відносно молодий але вже визнано успішний, і  «Killing Them Softly» розвиває і удосконалює манеру його зйомок, картину пронизує ще глибший сенс чим в попередній роботі Енді «Як боязкий Роберт Форд убив Джесі Джеймса» (за мотивами роману Рона Хансена) де, до речі, також  знявся Пітт.

 Що точно можна сказати про це кіно  - це одне з тих самих круто-філософських фільмів на зразок «Драйву» Віндінга Рефна, чи «Залягти на дно в Брюгге» та «7 психопатів» МакДони.

Фільм починається з пограбуванням підпільного казино, двома новачками любителями Френкі (Скут Макнейрі) і його приятелем-наркоманом Расселом (Бен Мендельсон) за наводкою старого диллера «Сурка» Джоні Амато (Вінсент Куратола).

« А це що за фігня? - Реальний обріз, налякаємо їх трішки…» 

В підпільному притоні-казино, яке знаходиться десь в підвалі, заправляє Маркі Трасман (Рей Ліотта).  І він грає далеко не останню роль в даному фільмі, розпочинаючи лінію філософського роздуму про відплату за минулі огріхи.

Їх необхідно спіймати і на цьому моменті з’являється найманий вбивця - професійний кіллер Джекі Коган (Бред Пітт), який розпочинає основну сюжетну лінію, політично-філософських роздумів про суть Америки, про кризу. Він дає можливість глядачеві, який можливо  перегляне цей фільм через десятки років, зануритися в атмосферу Штатів 2008, відчути переживання пересічного громадянина, навіть труженика кримінального фронту, котрий не підпорядковується закону. Але навіть кримінальний світ відчуває відлуння кризи, це особливо помітно в сцені де герої торгуються за ціною вбивства. Вибори, перегони Обама\МакКейн, пошук виходу з суспільної депресії, та гостра критика президента, пошук нездійснених обіцянок та розбитих надій. Герой передає нам дух та переживання простого жителя США.

«Killing Them Softly» витягує не Бред Пітт, хоча він дарує нам самий неординарний образ за останні роки своєї творчості. Саму важливу роль грає світ Америки 2008 року. Порівняно з книгою (до речі, сюжет заснований на бестселері геніального письменника Джорджа В. Хіггінса  «Cogan's Trade» («Сделка Когана»)) дія, в якій проходить в 70-х роках, екранізація не лишається своєї ретро атмосфери.

«Я живу в Америці, а в Америці кожен сам за себе»

 

Більш за все режисер хотів показати захоплюючу історію про нову американську мрію. Дане кіно — це серйозна догана  сучасному режиму Америки, він доводить, що США більше не держава, а просто бізнес.

Також необхідно відмітити беззаперечно геніальну гру Джеймса Гандольфіні (персонаж Мікі), він уособлює собою всю лінь та невимовну апатію американського піпла, котрий більше не хоче гнатися за тою мрією, і просто хоче незрозумілим чином відволіктися від сімейної метушні. Дует Мікі та Когана (Пітта та Гандольфіні) просто геніально відбиває 2 сторони американського життя 2008 року, повну апатію, та прагнення зрозуміти суть мрії, і віднайти сенс безглуздого існування.

 Також, хочеться відмітити  якість звучання та спец ефектів, особливо в сценах стрілянини.

Вишукана операторська робота: яскравий стиль Джекі та Міка, нічне небо під час грози, сигаретний дим і т. д.

Як заслугою оператора так і режисера, є геніальне відображення сцен бесід, розмова за столом просто вражає своєю щирістю, не гублячи основного сенсу, в камеру встигають потрапити відблиски віскі, та сигаретний дим, що доповнює розмову особливим шармом та загадкою.

Особливості порадував відмінний саундтрек: культовий «The Windmills Of Your Mind» котрий вже отримував Оскара ще в 1968 році.

Всі ми знаємо, навіть на прикладі нашої країни, що структура криміналу, це окрема держава всередині країни, закони мафії не піддають впливу країни, навіть в умовах тоталітаризму в радянському союзі, коли державі були підпорядковані всі неформальні структури, лише кримінальні закони продовжували діяти. І найбільше цікавить, чому автор вирішив описати глобальну кризу в США, а може й всьому світі, саме на основі кримінальної системи? Може тому, що вона одна є незалежною. Може на кримінальну структуру не може вплинути держава, але на думку режисера  все ж може економіка? … Ось над чим раджу вам задуматися після перегляду цього чудового фільму.

by Alex_Cold